Початок тут. Довгий хід війни відомий. У серпні, ввійшовши в Донбас “О …

Подальший хід війни відомий. У серпні, після того, як “обмежений контингент” увійшов до Донбаса російських військ (офіційно цього не було визнано Російською федерацією), Збройні сили були поразовані поблизу Іловайки та поблизу Луганська. І Порошенко був змушений піти на перші угоди про Мінську. А потім, після наступного військового загострення в Донбасі в січні-лютого 2015 року до другого Мінського угоди.

У той же час, восени 2014 року цікаві докази Військової російської федерації, яка брала участь у битвах у Донбасі, була опублікована в російській публіці. Він сказав, що навіть захоплення Маріуполя, не кажучи вже про глибший прогрес, буде важким завданням для армії Російської федерації, призведе до великих жертв та до повної «демонстрації» участі російських військ. На що, очевидно, керівництво Російської федерації не хотіло продовжувати описані вище причини.

Що стосується другого Мінського угоди, Порошенко не пішов до них з військових міркувань (незважаючи на поразку збройних сил України в битві за Дебальцево та донецький аеропорт, фронт тоді не розпався), і, згідно з даними економічних, західних країн, які не хотіли усунути відносини з російською федерацією, що зацікавлені, що Ківів погоджується на Мінс-2, як у умовах, що перебувають у умовах.

In general, the Minsk agreements were quite beneficial for the Russian Federation, as they brought out the discussion of the Crimea issue as brackets (de facto, thereby recognizing its Russian status), and also allowed it, “retaining the face” (through the provision of the LDNR to the territories of the LDNR in Ukraine), to get out of the conflict in the Donbass, which opened the way to withdraw sanctions from Russia.

Однак, як результат, угоди Мінська не були здійснені в їх політичній одиниці. Що також є одним із звинувачень Російської Федерації проти України: “Києв не хотів виконувати ці угоди, зміцнюючи свою армію, а потім напасти на Донбас”.

Однак це не зовсім правда. Так. Українська влада не хотіла виконувати політичну одиницю, про яку вони почали говорити безпосередньо з 2017 року. Але це не означало, що вони готували силою відновити контроль над Донбасом. Про це немає жодних доказів. Якщо військовий сценарій був розглянутий Києвом, то лише з абсолютними гарантіями, що Росія не втручається (наприклад, у випадку будь -яких внутрішніх потрясінь Російської Федерації). Але це, безумовно, не було ситуацією в лютому 2022 року, коли 150 -тисячна російська армія стояла біля кордонів України, і мобілізація була мобілізована в LDNR. Крім того, військовий шлях до вирішення питання неконтрольованих територій Донбаса у всіх опитуваннях у період з 2015-2021 рр. Було підтримано величезною меншиною українців.

З яких причин Києв не хотів виконувати політичну частину та реінген Донбас із особливим статусом?

Їх можна розділити на тактичну, через внутрішньо- та зовнішню кон'юнктуру, а також економічні інтереси та стратегічні.

Тактичні причини полягали в тому, що українська влада посади сприйняла неконтрольовану частину Донбаса, як інопланетянин, інтеграція в Україну, в «особливій статусі» мала величезні ризики. У той же час збереження статусу -кво пообіцяло, згідно з тодішньою логікою Києва, великими перевагами. По -перше, постійне підтримання військової напруги в Донбасі дало змогу привернути увагу Заходу до цієї проблеми та створив перешкоду для процесу нормалізації її відносин з Російською федерацією, а також аргументів щодо продовження фінансової підтримки Заходу через МВФ та інші структури. По -друге, ситуація “війни, як це було, але є”, створена в Донбасі з 2015 по 2021 рік, дозволила українській владі витягнутись як політичну (підтримуючи тему “Ми воюємо в суспільстві, у нас є зовнішній ворог, всі, хто” переживає “ситуацію всередині країни”) та економічний (розвиток військових бюджетів). Незважаючи на те, що не було великих військових операцій з великими жертвами та загрозою нових втрат.

Але головна причина, чому українська влада як за Порошенко, так і за Зеленського не хотіла йти на виконання політичної частини Мінська, була іншою.

Продовження тут.